Семен Глузман: У мене відчуття, що Янукович, як не дивно, слабка людина

Відомий дисидент і психіатр розповідає про нову книжку, роки в таборах, ставлення до УПА й те, чому Тимошенко з Луценком не є політичними в'язнями
07 грудня, 14:44
1440
5

Микола Княжицький: От книжка – Семен Глузман. “Рисунки по памяти или Воспоминания отсидента”. Скільки часу ви її писали?

Семен Глузман: Всю сознательную жизнь. На самом деле лет тридцать.

Микола Княжицький: Тобто це збірка спогадів?

Семен Глузман: Это сложно. Предисловие было написано в конце советской власти. И книжка должна была быть совершенно иной – это должно было быть повествование. Но потом появилось очень мало свободного времени и много возможностей – перестройка, гласность. Нужно было что-то делать с украинской психиатрией, а без меня никак. Времени стало еще меньше.

Потом просто постепенно я все больше осознавал, что тот мир, в котором я жил, уходит, потому что уходят люди. Физически уходят люди. Для меня это было очень важно – я хотел оставить их. Я не мог дать им жизнь, но понимал, что должен показать ту правду и то счастье, которые были со мной в лагерях. Действительно счастье – счастье общения с такими людьми, как Иван Алексеевич Свитлычный, например.

Постепенно я все больше осознавал, что тот мир, в котором я жил, уходит, потому что уходят люди. Физически уходят люди

Чем больше я жил в этой стране – в моей стране, тем больше я видел, что мертвых забывают. И те люди, которые общались с ними в лагерях, тоже забывают. Может, это связано с тем, что умение писать, интеллект и патриотизм не всегда сочетаются.

Микола Княжицький: У нас і живих забувають. Маю декілька великих мрій – записати, скажімо, інтерв’ю з великими справді людьми, які живуть поруч із нами. Багато людей чомусь не хочуть говорити, вони вважають, що вже все сказали чи написали. Але мені здається, що дуже важливо, щоби в цей наш час звучали істини, які для багатьох людей є очевидними. Бо для більшості з нас, на жаль, вони не є зрозумілими.

А “Рисунки по памяти или воспоминания отсидента” – це така фантастична книжка. Вона не продається?

Семен Глузман: Нет, почему – она продается в издательстве.

Микола Княжицький: Запишіть телефони, бо, думаю, цю книжку ви обов’язково повинні мати, це справді історія України й українців. “Видавничий дім Дмитра Бураго”, тел.: (044) 227-38-28, 227-38-48. Купуйте її і читайте.

Хотів вас запитати про українців. Бо переважно герої цієї книжки є українцями. Я, щоправда, її ще не читав… Але ті, кого ви назвали – Стус, Світличний, люди, які жили серед нас, жили в Україні. І от коли ми бачимо, що відбувається в Україні…

У нас і живих забувають

Ми будемо показувати ту ходу на інтронізації владики Ґудзяка в Парижі – п’ять тисяч людей ішли французькою столицею з українськими прапорами. Що мене вразило – приїхали молоді українські підприємці на інтронізацію, винайняли автобуси, літаки, їх повезли в містечко, де жила Анна Ярославна, донька Ярослава Мудрого. І там не було церкви. Вони схотіли там зробити українську церкву – і мер сказав їм, що можна викупити каплицю, яка є в цьому містечку. Вони скинулися там, віддали ці гроші, щоби цю каплицю викупити. Потім, щоправда, в них було багато сумнівів, чи не краще було віддати ці кошти на освіту чи ще щось корисне. Але все ж вони це зробили дуже швидко.

І коли я потім спілкувався з моїм колегою Віталієм Портниковим, кажу: “Бачиш, все ж таки українці – сильна нація і в нас країна має бути сильна”. Він відповів: “Питання національного і державного – це не одне й те саме. Нація сильна – країна не дуже”.

Що відбувається з країною? Бо ж ті люди, яких ви бачили, вони від сильних моральних європейців не дуже й відрізнялися. А може, в чомусь і сильніші були…

Семен Глузман: Давайте тогда начнем с начала. На самом деле там фигурируют в моих воспоминаниях не только те, кого я любил, но и те, кого я презирал. Это не так много людей – всегда память удерживает тех, кого любишь, и отталкивает все остальное. Но я хочу сразу сказать, что одна из целей написания этой книги (и это имеет отношение к вашему вопросу) – показать, что КГБ с КПСС отбирали себе клиентов в лагеря отнюдь не по моральным и интеллектуальным качествам, а по каким-то другим. То есть в том числе и по интеллектуальным и моральным, но не только.

В моих воспоминаниях не только те, кого я любил, но и те, кого я презирал

Мир не может быть разделен на белое и черное, на сидевших и садивших. Было очень много приличных людей, которые вынужденно вступали в КПСС не для того, чтобы делать партийную карьеру, а для того, чтобы, предположим, преподавать социологию, психологию или право в университете.

Почему в книжке больше всего украинцев? Это не какие-то мои сугубо патриотические чувства. Я тогда не выбирал людей по этническим признакам. Дело в том, что просто Украина всегда поставляла гораздо большее количество политзаключенных. Это было и в сталинские времена, об этом писал Солженицын, который настороженно относился к украинцам сидящим. Но в мои времена было все то же самое – значительная, №1 по количеству представленных жителей Украины, и этнических украинцев в том числе, – это всегда были наши. Это было связано, наверное, не только с особенностями мышления. Кстати говоря, об этом тоже не принято говорить, но значительная часть, преобладающая, были выходцы с Восточной Украины, не Западной. На самом деле это объяснимо. Потому что те жили дома и была оккупация – это было как бы свое, а тут было все немножко иначе…

реклама
реклама
НОВИНИ
28 листопада, п'ятниця
більше новин
Читайте також
реклама
реклама
Програми ТВІ
обрати програму