6 січня 2018 11:35

Якими мають бути дванадцять святкових страв у Святвечір

6 січня – Святвечір, коли уся родина збирається за одним столом
6 січня – Святвечір, коли уся родина збирається за одним столом

 6 січня – Святвечір, коли уся родина збирається за одним столом. На ньому – 12 пісних страв, які напередодні сім’я готувала гуртом. Приготування починалися зранку 6 січня.

"Спочатку усі просили Божого благословення, а тоді починали варити кутю та узвар. Важливо, аби у хаті були мир та спокій, тиша. У цей день дотримувалися суворого посту і до першої зірки не їли. Різдво – це родинне свято, тож у кожного з членів родини була своя місія. Чоловіки товкли мак та зерно, жінки – готували у печі", - говорить етнограф Наталка Бур’ян.

"Господар у дерев’яній ступі відлущував зерна ячменя чи пшениці, потім брав макітру та розтирав у ній мак, - розповідає директор етнографічного комплексу «Мамаєва Слобода» Костянтин Олійник. - Тим часом господиня з зібраних впродовж року у дванадцять великих християнських свят полінець чи гілочок розводить вогонь. На ньому варить кашу, перед тим заливши товчену пшеницю окропом".

 Саме ця каша згодом стане основою для головної різдвяної страви – куті.

«На теренах центральної України до цієї каші додавали лише мак та розведений теплою водою мед – ситу. Пшениця символізує землю та наш народ, мак - зорі, сита – рай. Це символ трійці: земля-мати, космос та рай сходилися у цій куті. Цікаво, що українське слово «страва» означає те, що робилось «з трави». Тобто наші пращури робили страви з трави. Тож можна говорити, що цій страві сім-вісім тисяч років. Але тоді ще не знали, що таке родзинки, волоські горіхи чи сушені абрикоси», - говорить Олійник.

 Приготовану суміш господиня ставила біля печі.

 Після цього господар приносив до світлиці дідуха. Той робився з останнього пучка жита, пшениці чи ячменю, зібраного на свято Петра та Павла. Дідух встановлювався біля образів.

 Згодом господиня ставила кутю на почесному місці - на покуті. Біля неї - узвар.

 Якщо нині цей компот з сухофруктів ми п’ємо чи не щодня, то у давнину напій вважався святою стравою, яку куштували лише кілька разів на рік.

 Накривали на стіл.

 Спочатку на кожен куток стола клали по зубчику часнику. Потім вкривали стіл соломою, це символ багатства. Чим більше соломи, тим багатша родина.

 На солому клали те, чим господар заробляв на життя. Якщо він коваль, то молот чи цвяхи, якщо селянин – серп чи інший реманент, якщо козак – зброю. Потім стіл покривався обрусом, на нього стелився килим, на килим – рушник.

 Першою ставилася свічка – найвища пожертва Господу Богу. За нею – кутя. Потім узвар та усі інші страви, які годилося їсти після першої зірки, коли вже народився Спаситель.

 Головними з них після куті були борщ та карасі чи короп. Риба символізує Ісуса Христа. 

 Далі – хліб, пиріжки з горохом, козацька каша - тетеря, вінегрет, заправлений хріном замість олії, – таратута, вареники з капустою, пісні голубці, тушкована з чорносливом капуста, солоні огірки, помідори, яблука.

  Усі страви пісні, тож і алкоголю на столі не мало бути.

«Дванадцять страв – це дванадцять апостолів, які незримо присутні поряд за нашим святковим столом, - говорить Олійник. - Біля нього присутні й наші прадіди – дев’ять поколінь, яких чекаємо за столом. Тож, перш ніж сідати за стіл, треба озирнутися, аби раптом не сісти на когось з духів».

 Різдвяний стіл символізує Україну.

«Кожен чоловік у себе в хаті був насправді підкаблучником – він не воював зі своєю жінкою за піч, він воював десь у степах заради родини та України», - додає директор етнографічного комплексу.

Автор: Тетяна Катриченко