Гурт «Брати Гадюкіни»: «Зустрінеться тобі г...но – пройди мимо, з виглядом «хто єта?»

Гурт «Брати Гадюкіни»: «Зустрінеться тобі г...но – пройди мимо, з виглядом «хто єта?» Фото:
Гурт «Брати Гадюкіни»

Шпіон Гадюкін персонаж літературний, епізодичний та малопримітний. Здається, судилося йому склякнути в забутті серед циклу «Деніскіних расказов». Та й Віктор Драгунський автор дитячої книги про походеньки хлопчика Дениса, письменник наскрізь радянський і уявити не міг, що стане дотичним до української рок-музики.

Несподівано у 1988 році прізвище шпіона полишило сторінки,  почало гучне життя, завело шанувальників, а перед тим родину, тобто братів. Які незабаром відзначатимуть 20 років творчої діяльності, а наразі мають поважний статус: метри української альтернативної, рОкової музики «Брати Гадюкіни».

Інтерв'ю мало відбутися з колективом, однак втрутилися буденні обставини й говорити за всіх довелося Павлу Крахмальову.

Павле, чому серед безлічі літературних героїв саме Гадюкін став «братом» колективу?

Гурт формувався в заключній фазі «совка» як протест, що нема ради на то так жити. Протестували мозок, музика та решта всього. Люди вже мали доступ до закордонних пісень, пробували жити іншим життям, але поруч залишалися партійні ідеологи, котрі свою «правильну» руку накладали на все, і на культуру теж. Як остання крапля переповнила чашу терпіння, з'явився протест, спроба вирватися з комуністичних рамок. У Львові жили більш вільні люди, бо там віщало польське телебачення, котре імпонувало значно більше, ніж два центральних «совєцьких». І кожен в міру своєї фантазії знаходив цікаві способи вирізнятися від масової совкової культури. А Гадюкін – сугубо отріцатєльний персонаж. На тлі бунтарського настрою проти совкової системи він став уособленням протесту.

Я до гурту долучився дещо пізніше. Був їх прихильником, фанатом єдиної творчої альтернативної команди. Пригадую, як у підземному переході за останні гроші – та й їх не мав при собі – за 25 карбованців купив касету з альбомом «Всьо чотко!». А я тоді був пай-мальчіком, студентом консерваторії, грав Рахманінова, вчився на історико-композиторському факультеті.

Колектив позиціонував себе як рок-гурт, хоча суттєво відрізнявся від класичних рокових гуртів –«Аліси», «Кіно», «ДДТ». Чому та музика, яку грали «Гадюкіни», називалася роковою?

Різноманіття стилів, яке існує зараз, важко класифікувати навіть мені. А тоді було все просто: поп-музика і як антипод – рок-музика. Ще не сформувався інститут музичних критиків, тому все, що відрізнялося від поп-музики, називалося рок-музикою – це я говорю вам як музикознавець.

Колеги по музичному цеху не вернули носа від вас? Адже всі ми знаємо, про що співають «Гадюкіни». Часто на вас казали «фе» намакіяжені, випрасувані артисти з гарно поставленими голосами, красивими постановками, позами на сцені?

Рок – це протест на існування культури, виконавчого мистецтва. У ті часи якщо протест – значить рок. А як колеги ставилися? Дуже добре. Це феномен групи «Брати Гадюкіни». На наші концерти ломилися (і не всі могли дістати квитки) академічні музиканти, нас помічали й сприймали і Алла Пугачова, і волохаті музиканти та наркомани. По-перше – ми співали українською мовою, якою до того часу співав тільки Яремчук та писав пісні Івасюк. По-друге – до «Братів» на слухача зі сцени проектувалася красива вигадана легенда вустами Ротару чи Яремчука. У нас це були заспівані реалії життя українською мовою. Вийшли вродє і нормальні пацани, але розмовляють мовою підворіть: чи то суржик, чи то діалект. Костюми – наче зайшов з вулиці на сцену й сів за інструмент. І то була та правда, яку ми бережемо до сьогоднішнього дня. Якщо все причесане, вилощене, нечесне, то нафіг треба взагалі щось розказувати? Неправди й так багато, тим більше сьогодні. А ми пропонували правду: отака вона є. Не подобається – не слухайте. Напевне, цей рецепт і сказав своє «так» феномену «Гадюкіних».

Опишіть детальніше феномен «Гадюкіних»

У 1993-му ми вирушили у великий тур Європою: Мюнхен, Париж, Брюссель, Польща, Щецин. Виступали в «українських домах», для української діаспори. Аудиторія сприймала нас весело і класно – це нам зрозуміло. А в Брюселі ми грали в парку Jardin Botanique. Там діє кілька концертних майданчиків, щось на зразок такого собі будинку культури вечорами. Рівень, де грати було за честь кожній зірці світового визнання. За пару днів до виступу гуляли ми вулицями Брюсселя і побачили дивні афіші. Виявилося – то наші! «Snake Brothers», мейнстрім! І ми такі: «Капєц…. Мейнстрім. Ми – мейнстрім». (Аж зараз мурашки по тілу)… Тобто, йдеш по вулиці з підігрівом тротуару, сніг падає, тротуар сухий, чистий (після Львова, уявіть, як воно нам), і раптом ми – мейнстрім.  То капець, можна собі квіти дарувати, пам'ятник ставити. Але з іншого боку недовіра і комлекс «собствєнной неполноценності» жили в нас. І ти сумніваєшся: Брюсель, Ботанік, мейнстрім – це не про нас.

Тоді ми грали на любій апаратурі, трохи кращій, ніж ящики з-під телевізорів. Приходимо ми в той Ботанік. А там обслуговування: стейджмени та організатори вже ознайомилися з нашим аудіоматеріалом. Не просто треками, а саме аудіоматеріалами. І вони самі під наші аудіозаписи  підібрали й налаштували апаратру. Капєц. Ізмєна. Наш виступ оголосив французькою Зенон Коваль, дипломат з українським корінням, ми нічого не зрозуміли. Потім нам пояснили, що в залі на 1000 місць українців – десь 200 чоловік, решта – повний зал місцевих. Такий прийом після кожної пісні гурт в Україні мав не кожного разу. Після цього я взагалі перестав розуміти, що відбувається. Але прийшло усвідомлення відповідальності: якщо тебе ТАК сприймають в Бельгії, то наскільки повно ти маєш викладатися у виконанні. Значить, пісні гурту розповідають якусь правдиву історію, котра потрібна нормальним людям. Тому академічні музиканти, наркомани, волохаті, хіпі, діти до цього часу нас слухають. Досі за куліси до нас пробираються навіть вагітні жінки: «Ми любимо рок-н-рол, ми любимо вас». Ці слова дають і відповідь, і загадку. Не знаю, в чому феномен, короче.

Найбільше розчарування в творчості групи?

У 1996 році в Тернопільському «Березілі» ми виконали крайній концерт і домовилися більше не грати. Бо настали такі часи – економічні і моральні, – що не варто було продовжувати якусь історію. То не розчарування, радше якийсь жаль, туга. Згодом ми зрозуміли, що ця пауза була потрібна, аби потім не йти коридором, роззираючись направо-наліво, не знаючи, де ти є. У «Гадюкіних» мав статися такий період. Єдине прикро, що ця творча пауза забрала від нас рідну, дорогу людину – Сергія. Довгий час ми наче в прострації знаходилися: це жах, це шок. Він не просто друг, поет, геній (я говорю без перебільшення), не просто харизматична людина. Між нами була єдність, спорідненість душ. Ми відчували один одного за тисячу кілометрів… Довгий час ми оговтувалися, а потім вирішили зробити вечір пам'яті Серьожки (Кузі). І той ажіотаж, що творився в залі… всі зірки, які знаходилися в Україні, віддали данину пам'яті. Але то не був сумний концерт, а свято. Свято побажань: Сергію, творчість потрібна й сьогодні, що ти робиш там, нагорі? Напевно, смієшся з нас, і це нормально. 

Тиша під час фінальної пісні: а ми вилучили голос Сергія, він, умовно кажучи, співав з магнітофона, а ми вживу йому акомпанували в супроводі симфонічного оркестру. Та єдність зробила перформанс (не люблю цього слова), свято. Не зважаючи на смерть, на втрату, його слова були потрібні людям. Отоді «Брати» почали думати на іншому рівні. Про те, що його – наші – пісні потрібні багатьом. У часи зневіри, великої кількості брехні – а «Гадюкіни» завжди казали правду – ми відчули, що наша правда знову потрібна. Домовилися зібратися й написати новий альбом. Тільки почалися репетиції, тільки почався новий альбом – прийшла Революція гідності.

Але ви не оголошували кастингів на заміну в гурті Сергія?

Це неможливо. У «совку» мала популярність така фраза: «незамєнімих людєй нет». Фігня то повна. Кожна людина – є незамінною, яка ходить, думає, щось робить, вживає слова й говорить так, як дав Бог саме їй. Другої такої нема. Тому цінувати треба кожного конкретно. Не можна Кузю замінити. КИМ??? Після Кузі музичні інструменти, речі зібрані в куточку студії. На тій техніці ніхто не працює і не працюватиме. Бо то його. Бо у такий спосіб він з нами. Нє. Брешу. Буде працювати. Бо треба, щоб воно жило.

Що змінила Революція гідності в діяльності, у житті гурту?

Ми увійшли двічі в ту саму річку. То сміливий крок, якого ми, чесно, боялися. Боялися, що нас будуть порівнювати: до та після. А потім подумали: а чого боятися? Ні краще, ні гірше, ніж можемо, ми не зробимо. Якщо можеш не грати, не співати, не робити, не говорити – не роби. Якщо не можеш НЕ грати, не робити – то роби. Ми скучили один за одним. Хоч спілкувалися щодня телефоном, але бракувало тієї творчої атмосфери разом. По-друге: змінилася країна. Стояти осторонь проблем своєї країни (щось мене на пафос потянуло) – не можливо. Важко давалися репетиції, запис у той час, коли гинули люди. Навіть призупинили на деякий час підготовку альбому. Воліли, щоб він вийшов хоч на місяць, хоч на два тижня раніше. Бо вважаю, хоч це й егоїстично дуже, але той альбом дуже класний; і через революцію він по цей день не почутий належним чином. Втім, всі геніальні творіння сприймаються з часом (сміється - авт.) Ми зробимо ще пару кроків, щоб його почули нормальні пацани й дівчата.

Зараз Україна завмерла в очікуванні міжнародного конкурсу «Євробачення». Це чергове визнання держави на світовому рівні, чи навпаки недоречний бенкет під час війни, свято на тлі щоденних смертей українських військовиків на Донбасі?

Багато роздумів мали на цю тему й «Гадюкіни»: ну от як – війна, а ми будемо веселих пісень співати. Таке душевне кремпування віднімало багато сил і часу, а конструктиву не несло. За якийсь час ми сказали: маємо нести позитивні емоції. Гарний настрій людям  конче потрібний. Гурт почав часто їздити на Схід, туди, до хлопців. Ці очі, коли солдати дві години тому були на передовій, а зараз горять, і бійці кайфують від пісні «Грай» чи «Наркомани на городі» розумієш, що то їм було необхідне.

Щодо «Євробачення». Під час однієї з поїздок гурт познайомився з капеланом, отцем Констянтином, тепер дружимо. Він, посилаючись на слова одного з бойових офіцерів, сказав: «Це добре, що Україна, Київ веселиться, розважається та відпочиває. Отже, ми добре робимо свою справу».

Це відповідь на усі сумніви «варто чи ні». Чи варто було Шостаковичу писати сьому симфонію і виконувати її в блокадному Ленінграді, чи варто сьогодні нести позитив людям? Впевнений це необхідно. Адже впевненість нації у нездоланності формує і гарний настрій теж.

Давайте спробуємо розвіяти міф, що всі ваші пісні писалися під кайфом, під алкогольним вчадінням. Побутує думка, що тексти на зразок а-ля «Гадюкіни» створюються тільки під кайфом. Доведемо протилежне?

Короче. Сиділи ми на студії, писали альбом «Щасливої дороги». Всі розійшлися, залишився я з Кузею. Прийшла кореспондент, попросила записати інтерв'ю. Ми якраз планували перерву, тому не відмовили.  Не є секретом, що Кузя вживав і лікувався. Він здолав залежність після поїздки в Брюсель як хороша, сильна і талановита людина. Із того часу ніс протилежну місію. Спілкувався з наркоманами. Користуючись авторитетом, харизмою та пережитим досвідом, міг із власних історій порадити, як жити з цією чи іншою проблемою, або здолати її. А та журналіст всю розмову питала про «допінг»: а як з наркотиками, а без наркотиків, а з двома наркотиками? І то добряче дістало. Кузя дуже тактовно її відправив, а потім каже: «Невже люди не розуміють, що є якісь речі всередині організму, які більше, ніж наркотик?»

І от я теж переконаний: сцена, плинути разом у творчому натхненні – куди сильніші емоції. Ну да. Вживали. І подолали. Бо воно заважає у творчості, у коханні. Заважає всьому. Складно відмовитися від того. Але можна і треба. На творчість ніяк не вплине, тільки допоможе. Це все відмовки: от мені не пишеться, а давай-но я вип'ю. А потім бодун, а потім нічого не хочеться, а потім всякі ліки, нирки, печінка, колір шкіри і т.д. Наркотики – то значно гірше. Ой, давайте іншу тему.

Як ви ставитеся до «чорного списку» СБУ? Багатьом вашим російським колегам по сцені в'їзд  в Україну заборонено. Можливо, їм варто було тримати свою антиукраїнську позицію при собі та не оголошувати її на люди?

З одного боку, як живе той чи інший діяч культури – на його власній совісті. Отак навчили його мама з татом і ніхто нічого не змінить.  З іншого боку, в цих висловах та інсинуаціях я бачу капець яку саморекламу. Особливо стосується тих, про кого люди давно забули. Як-от Юрій Лоза, наприклад. А як він ще може нагадати про себе? Треба скандал. От фігню ж говорить. І сам розуміє, що говорить фігню. Хоча. Може захворів. І таке буває. Та не варто приділяти багато уваги  таким людям. Невже знята з потяга Лоліта гідна нашої української уваги? Себе, свою увагу треба наповнювати гідними людьми, щоб створити довкола себе гарний світ, аби було там затишно й комфортно і лежав кожному шлях до щастя. Зустрінеться тобі г...но пройди мимо, з виглядом «хто єта?»

Але я вірю в людей. Знаю, що на кожен вчинок, хай навіть самий ганебний, є причина: слабкість, боязливість, безвихідь сіюмінутная. Треба розбиратися. Однак, пам'ятаймо, кожен із нас скарб. Бережімо себе від лайна.

 

Розмовляла Кристина Ломенко

1795
Схожi новини
Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили» Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили»
Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили» Більшість позитивних змін закону про освіту загубилося у морі критики його сьомої статті, яка стосується мови викладання
Свiт
Олександр Ябчанка: «Нині медиків ставить перед вибором: бути жебраком або рекетиром» Олександр Ябчанка: «Нині медиків ставить перед вибором: бути жебраком або рекетиром»
Олександр Ябчанка: «Нині медиків ставить перед вибором: бути жебраком або рекетиром» Керівник напряму охорони здоров’я «Реанімаційного Пакету Реформ» говорить про медичну реформу
Правник Володимир Сущенко: «За популізмом та швидкістю виконання ми втрачаємо сенс проведення судової реформи» Правник Володимир Сущенко: «За популізмом та швидкістю виконання ми втрачаємо сенс проведення судової реформи»
Правник Володимир Сущенко: «За популізмом та швидкістю виконання ми втрачаємо сенс проведення судової реформи» Розмова з експертом про критику Громадської ради доброчесності, судову реформу та про проблеми правосуддя
Останнi новини
У Швеції біля відділення поліції пролунав вибух
У Швеції біля відділення поліції пролунав вибух
Гройсман представив квартальний звіт роботи Уряду
Гройсман представив квартальний звіт роботи Уряду
«Бабине літо» та опалювальний сезон: яка ситуація в областях?
«Бабине літо» та опалювальний сезон: яка ситуація в областях?
Ситуація під стінами Верховної Ради під контролем - МВС
Ситуація під стінами Верховної Ради під контролем - МВС
У Росії затримали українця з «Правого сектору»
У Росії затримали українця з «Правого сектору»
Стало відомо, скільки безробітних в Україні
Стало відомо, скільки безробітних в Україні
НКРЗІ визначили частоти для 4G-тендера
НКРЗІ визначили частоти для 4G-тендера
В Америці назвали головного ворога України
В Америці назвали головного ворога України
Рівень інфляції в жовтні буде вище прогнозованого
Рівень інфляції в жовтні буде вище прогнозованого
Стало відомо про цілі візиту президента Польщі в Україну
Стало відомо про цілі візиту президента Польщі в Україну
Порошенко ночував із силовиками?
Порошенко ночував із силовиками?
Каталонці вийшли на знак протесту проти ув’язнення двох лідерів руху за незалежність
Каталонці вийшли на знак протесту проти ув’язнення двох лідерів руху за незалежність
У ВР вже готовий новий закон про авто на євро номерах
У ВР вже готовий новий закон про авто на євро номерах
Щонайменше 12 осіб було поранено під час вибуху на півдні Туреччини
Щонайменше 12 осіб було поранено під час вибуху на півдні Туреччини
Під час акцій протесту в центрі Києва постраждали двоє правоохоронців
Під час акцій протесту в центрі Києва постраждали двоє правоохоронців
Спіймали полковника ЗСУ на хабарі
Спіймали полковника ЗСУ на хабарі