Військовий медик Назарій Гординяк: «Керівництво Генштабу мовчить, що вторгнення військ РФ було з 12 на 13 серпня, адже боїться відповідальності за Іловайськ»

Військовий медик Назарій Гординяк: «Керівництво Генштабу мовчить, що вторгнення військ РФ було з 12 на 13 серпня, адже боїться відповідальності за Іловайськ» Фото:
Свідок і учасник активних військових дій на Сході влітку 2014 року

 Назарій Гординяк, лікар-стоматолог за фахом, на фронт пішов добровольцем, був начальником медичного пункту 1-го батальйону тактичної групи тепер уже розформованої 51-ї окремої механізованої бригади. Він - свідок і учасник активних військових дій на Сході влітку 2014 року безпосередньо впритул до кордону з Російською Федерацією у секторі «Д», зокрема, на Савур-Могилі. Від початку липня до кінця серпня евакуював близько двохсот поранених. Бачив колони російської техніки та стверджує, що вторгнення регулярної російської армії відбулося майже на два тижні раніше, аніж нині рапортує Генштаб.

 Нині Гординяк стажується у Міністерстві охорони здоров’я. Говорить, що наразі важливо створити систему, яка би діяла як єдиний механізм у критичних ситуаціях, була ефективною та допомагала рятувати якомога більше людських життів як під час військових дій, так і у мирному житті при виникненні екстрених ситуацій.

Назарію, яка нині Ваша сфера відповідальності у МОЗ?

Медицина катастроф та екстрена медична допомога. Працюю у відділі координації та забезпечення медичної допомоги під час антитерористичних операцій, надзвичайного і воєнного стану. Намагаємося підігнати українські стандарти під натівські. Створюється єдиний медичний простір всіх силових відомств. Йдеться про зміни у стандартах, програмах, навчанні, реабілітації, медичному постачанні, інформаційних технологіях. Будується нова концепція медичного забезпечення. Що треба змінювати, я розумів ще на фронті, куди пішов одразу з Майдану у березні 2014 року.

Тобто добровольцем?

 Так. Пройшовши Майдан, як не піти у військкомат? Уявіть собі, що ви на Інститутській 20 лютого… Після цього вже був посттравматичний стресовий розлад у багатьох, і у мене також. Але люди ще залишалися в центрі Києва, а я поїхав. Останній похорон, і мій організм не витримав – захворів на два тижні. І недивно - стояв під водометами, весь мокрий спав. Ця куртка, до речі, ще з Майдану.

Гарно зберіглась...

Але я то знаю, де на ній сліди від коктейлю Молотова. Вона для мене дуже цінна.

18 та 20 були в епіцентрі подій?

 Я взагалі був там від грудня і до закінчення. Тільки раз додому повертався. Ночував у наметах, у друзів, волонтерів. 19 лютого зранку до мене брат приїхав зі Львова. 20-го я пішов на Інститутську. На той час вже почалися розстріли. Біля мене один чоловік впав. Його підняли. Я лікар, бачив, як викачується кров з організму виплесками. Розумів – пряме попадання у серце. У трьох метрах від мене – ще одне попадання у груди. Тільки тоді зрозумів, що нас розстрілюють. А до того ми всі просто йшли далі. І раптом загубився мій брат. Мене взяв такий панічний страх. Запросив брата, і я ж буду відповідати за його смерть. Чомусь подумав, що його може не стати. Розумієте, те, що розстрілювали впритул, не боявся, а те, що брат зник, то злякався, аж трясло. Потім побачив його з шинами. Повернувся вниз на Майдан. Мабуть, це мене врятувало. Пішли до Архангела Михайла. У той час у шию медсестри куля влучила. А я спереду неї стояв. Мене знову щось врятувало. І тоді вдруге взяв панічний страх. І ті два страхи пам’ятаю досі. Потім були перші страхи на Сході, після яких страх переборюється.

Генеральна прокуратура опитувала Вас як свідка у справі Майдану?

 Ні. Вона багато що має розслідувати, але не робить цього. Ось, наприклад, ще 2014 року я отримав важливу інформацію, про яку одразу повідомив компетентні органи.

Що маєте на увазі?

 У липні 2014 року бійці 51-ї бригади смертельно поранили розвідника батальйону «Восток». Він проривався через Петрівське. У простому одязі. Як потім дізналися, у нього було три телефони, карта з позначками, куди він мав потрапити, флешка, балістичні навушники, пістолет Макарова, одна граната, яку він використав… На щастя,Ф невдало – хлопець з блокпосту встиг відскочити, а інший влучив у розвідника. Я приїхав на виклик.

Тобто Вас викликали рятувати життя розвіднику батальйону «Восток»?

Так. Для лікаря не має значення, хто поранений. Навпаки, таких людей треба рятувати, аби потім вони надавали покази. Це для мене принципово.

Пам’ятаєте його ім’я?

 Влад Мажавія.

Що було на тій флешці?

 Докази – фотографії угрупування батальйону «Восток», на яких зафіксовано 20-30 людей. При бажанні кожного можна було ідентифікувати. А ще військова техніка РФ.

Можете описати, які відео бачили?

 Різноманітні, одне з них у режимі селфі, він знімав себе та ЗСУ, як вони ведуть бойові дії – знищують нас з Савур-Могили. Обличчя досі перед очима – кавказькі. На іншому відео всі обговорюють українське суспільство та ЗСУ, обіймаються на фоні бойової техніки у гаражі або на складі.

Кому Ви передали ту флешку?

 Після смерті розвідника, той помер одразу від отриманих ран, його особисті речі були передані в штаб. Після я взяв два з трьох телефонів та флешку і передав генералу В’ячеславу Назаркіну. Але пізніше він сказав, що нічого не отримував.

У руки передали?

 Телефони залишались на східцях, де підзаряджалися рації та телефони у штабі, а флешку та sim-карти, запаковані у пакетик із застібкою, були передані в руки.

Копію зберегли?

 Інформацію переписали на ноутбук, який було знищено з 12 на 13 серпня, як і все село навкруги, де розташовувався штаб.

Це коли велись обстріли з території РФ?

 Росіяни зайшли вже на нашу територію. Ми спочатку змогли розгромити одну їх колону, частково іншу. Після зі слів місцевого населення знали, де у Сніжному розташовуються кадрові російські військові. Туди не допускався ніхто, окрім росіян. Вони не співпрацювали з місцевими терористами, а діяли самостійно, хоча останні й отримували зброю від них.

Тобто були серед місцевих ті, хто підтримував українських військових?

 Звісно, у Петрівському вони розділилися на сєпарів та несєпарів. По окремим хатам проукраїнських стріляли за наводками. У той час у нас теж не було конкретної інформації, через СБУ ми взагалі нічого не могли перевірити, тому сподівалися на місцевих. Повний хаос відбувався. Як і у медицині. Нас забезпечували лише волонтери. Я з тих ліків, як мав вільний час, робив аптечки. Аптечки – це голосно сказано. Це набір ліків у пакетику. Я намагався роздати усім ліки першої необхідності. До мене ж п’ятсот людей не можуть ходити з порізами. У той час джгутів та знеболюючого у людей не було. Але навіть так, за допомогою волонтерів, все ж вдалося врятувати багато життів.

Повернусь до пораненого розвідника терористів. Що було у його телефонах?

 Після того як я віддав флешку та телефон, мене щось повернуло, і я на листочок переписав усі данні – телефони співрозмовників, кількість дзвінків, дати. У тому телефоні були всі номери пов’язані з генеральним штабом батальйону «Восток». Якщо б одразу взялися за аналіз тих даних, то можна було б зрозуміти співкоординацію терористів та РФ. Тоді, ймовірно, можна було б якось запобігти прориву військ Росії з 12 на 13 серпня та жахливим подіям у Іловайську, Степанівці, знищенню 30 ОМБР, яку розстрілювали, як у тирі.

Чи були у телефоні контакти з українською стороною?

 Були. З Івано-Франківська був точно, я пам’ятаю. А так місцеві, Москва та чеченці. Але за усім цим можна було б створити структуру усього генштабу терористів з «Востоку». Він був одним з головних розвідників, якщо мав номер телефону «Соколу». Напередодні Дня Незалежності, 22 серпня, я зайшов до «контріків» (контррозвідників), просив, аби перевірили ті номери телефонів, то мені сказали, що як раз напередодні запеленгували, що «Сокола» знищили.

Можете пригадати події на Савур-Могилі, як брали її?

 Це довго було. Кілька разів намагалися. Туди пішли лише добровольці. На початку липня 2014 року ми виїхали у бік Савур-Могили. Укріпили район з іншої сторони підніжжя. Вели спостереження за кордоном з РФ. Це були села Тарани, Новогригорівка, Григорівка. З 300-350 людей 51-ї бригади поїхала лише половина. Саме участь добровольців мала визначальну роль у подальших подіях – хлопці трималися до останнього, розуміли, на що йшли. З наших здалися лише дві людини, і ті - на фоні посттравматичного стресового розладу. Я бачив, що реально з глузду з’їжджали.
Особливо складно було вночі. Можна було бачити по той бік кордону світло фар – від 50 чи 100 машин. І всі вони валять на нас, відстань - три-чотири кілометри. Хлопці беруть кругову оборону, прощаються подумки з рідними. Але страх все одно переборюється. Кожен з нас робить свою роботу. Якщо снайпер не буде відстрілюватися, то помиратимуть свої. Кожен оберігає плече побратима.

Вид з Савур-Могили

Укріпилися. Що далі?

 Запам’яталося те, що важко було копати. Відкопували снаряди часів Другої світової війни, людські рештки. Потім дізналися, що приблизно 20 тисяч солдат загинуло при взятті Савур-Могили у часи тієї війни. Страшна цифра! Такої твердої землі я ще не бачив, хоча сам з села. Мінометна батарея весь час виїжджала на завдання на ту територію, де терористи сформували свої бандугруповання та росіяни. Були дуже вдалі виконання.
 Потім приїхала 72-га. Їх частина перебувала у пастці між кордоном з РФ та територіями, які контролювали бойовики. Їх весь час обстрілювали. Але тих хлопців все одно відправили на підкріплення до нас. Стан багатьох був важкий. У декого з них вже не було функції самозбереження. Це як смертники. Вони не відчували, що можуть загинути, отримували поранення, виживали, а потім лише розуміли, що сталося, питали себе, чому вчасно не скочили у підвал. Але про це не дуже би хотілось ще говорити… Так ось, приїхала 72-га, домовилися штурмом брати Савур-Могилу. Від 51-ї мав піти батальйон «Колос». Пішов штурмом 31 липня. Його розгромили. Я поїхав до Степанівки, забрав усіх поранених.

Цього разу не взяли?

 Ні. Її ж п’ять разів брали. Перший – був батальйон «Колос», про який я сказав. Далі ми намагалися і з 25-кою, 3-м полком спецназу, Темуром Юлдашевим та його групою. У різні дні була різна ситуація. За всі спроби ми отримали близько п’ятидесяти поранених та вісім вбитих. Але деякі потім помирали у госпіталях та дорогою до них. Я і досі не володію інформацією, скільки було насправді. Здається, до двадцяти. І тільки 7 серпня ми взяли Савур-Могилу.

Скільки загалом через Ваші руки пройшло поранених від початку липня до кінця серпня?

 Майже 200 людей. Це не лише з 51-ї, а й з 25-ої, 30-ої, 72-ої, 3-го полку спецназу, добровольці із Харкова, Луганська, Правого Сектору та інших підрозділів. Я міг залишати поранених лише у місцевій лікарні. Тоді біля Савур-Могили я познайомився з майором Лесею, начмедом з 72-ої. Я приїхав на місце, все горить, між снарядами шукаю її, розплакались, пообнімались, живі. У цей день ми саме мали разом проводити операції з надання першої медичної допомоги. За правилами операційна має бути розгорнута в 40 хвилинах їзди від медичного пункту. Але ми могли не встигнути. Тому що у цих нормативах не враховується техніка, дороги… У документах у нас все добре розписано, але реалії геть інші. Саме тому система потребує реформ.

Як у 2014-му виглядала евакуація пораненого?

 Береш усю відповідальність на себе. Вивозиш, матюкаєшся на водіїв. Вони теж камікадзе, прощаються з життям. Всі розуміють, що ми можемо не доїхати. Але ніхто з нас не міг дивитися, як біля тебе помирають люди.

Вбитих теж Ви збирали?

 Так. Інколи фрагменти тіл. В пакети, маркером на них робили позначки. Потім їх вертушки забирали. Досі пам’ятаю, як чув крики хлопця, який горів заживо. Все навколо горить, летять осколки, а попереду річка. Лише за кілька годин змогли дістатися того місця.

Як Ви дізналися, що з 12 на 13 серпня на територію України зайшли регулярні війська РФ?

 Коректувальники сказали.

Тоді чому Генштаб свідчить, що вторгнення відбулося значно пізніше – у День Незалежності?

 І мені цікаво, чому. Керівництво Генштабу мовчить, що вторгнення військ РФ було з 12 на 13 серпня, адже бояться відповідальності за Іловайськ. На законодавчому рівні хочуть себе убезпечити, аби було важко проаналізувати, які причини виникнення тієї трагічної ситуації. Про це ми можемо говорити, люди, які зараз не дотичні військової служби. Але є не лише свідчення, а й документи, наприклад, карти, які свідчать про пересування військових. Якщо треба довести, то можна. Ми ж відбивали атаки на Савур-Могилі, знищували ворожі танки. Я був при штабі, чув, як викликали артилерію, коли зрозуміли, що заходять регулярні російські війська. Думаю, що українське командування було попереджено, і воно цілком могло уникнути ситуації в Іловайську.

Яка ситуація була у секторі «Д» станом на 12-13 серпня?

 Вже дуже погана… Переправи до Мар'їнки не було, Степанівка розстріляна, росіяни розчищали все для прориву своїх колон. У Сніжному, як я казав, була їх база. Про це говорили і наші розвідники, і люди з місцевих. І як раз тією дорогою пішли на Іловайськ. Тобто, виходить, що інформація про дані з телефонів та інших носіїв розвідника батальйону «Восток» могла б деякою мірою попередити цей прорив та котел, запобігти йому, можливо.
 З 12 на 13 серпня були сильні обстріли. Пам’ятаю, як прилетіла "отвєтка" смерчем. Що відбувається у радіусі 500 метрів від епіцентру вибуху - не передати словами. Як раз до нас приїхав хтось високий з генштабу. І вони говорили про прорив, координацію дій. Тоді розбили частину колони, але частина російських регулярних військ зайшла у Сніжне.

Окрім Вас, хто ще бачив відео з флешки?

 У командному штабі багато хто переглядав з офіцерів. Цікаво ж було.

Чи були розмови про те, що Україна не робить усе можливе, аби стримати ворога?

 На побутовому рівні постійно говорили: нас здають. Але я трохи по-іншому розумів ситуацію, тому що весь час перебував при штабі. Я усвідомлював, що всі наші розмови прослуховуються, що був інший рівень. Сам цим користувався – перш ніж виїхати кудись, попереджав командира, що від’їжджаю, аби на мене не розраховував, але їхав не одразу, а з затримкою – тоді територію, де я мав їхати, обстрілювали, вважаючи, що по мені, а я виїжджав вже після цього. Але співпраця – це інше. Такі факти мені не відомі.

Добровольці розуміли, що йдуть на фронт, де буде справжня війна, сотні смертей?

 Ті, хто не був готовий, залишився на позиціях блокпостів. Ті добровольці, які пішли далі, усвідомлювали, що це міг бути білет в один кінець. Пам’ятаю, як розбили 72-гу бригаду, на тому місці були тіла та їх фрагменти. І після того половина з наших повернулися глибше у тил, бо вони не хотіли помирати.

Знаєте тих людей, яким фактично врятували життя, забравши вчасно після бою?

 Потєхін (полковник, учасник боїв в секторі «Д» і в районі Савур-Могили Петро Потєхін, - Авт.). Але я не та людина, яка буде моніторити кожного. Мені прикро за тих, хто не вижив. Інколи я розумію, чому це сталося. І саме тому я хочу співпрацювати з Міністерством охорони здоров’я, саме тому нині стажуюся, аби налагодити взаємодію усіх відомств, аби система запрацювала.

Згадували про посттравматичний синдром. Усвідомлюєте, що відбувається з Вами зараз?

 Мені весь час треба щось робити. Окрім безкоштовного стажування у МОЗ, я маю другу роботу, аби жити, та навіть після них двох, коли я "вбитий" і маю відпочити, мені важко залишатися з собою наодинці – накриває депресія. Не можу один перебувати у чотирьох стінах. Минає день, і я вибігаю з хати. Я багато читаю про посттравматичний синдром, думаю навіть до лікаря піти. Але зараз мене рятує те, що стажування проходить у високому темпі – я просто завалений паперами, з якими маю працювати на шляху реформи.

Можете пояснити, як виглядає посттравматичний синдром, аби, приміром, рідні військових розуміли, як діяти?

 Участь у бойових діях впливає на свідомість людини, піддаючи її серйозним якісним змінам. Посттравматичні стресові порушення можуть впливати на все подальше життя. На відміну від гострої стресової реакції, посттравматичний стресовий розлад виникає не під час отримання травми, а після виходу людини зі стану найтяжчого стресу, як то АТО чи Майдан. Основні симптоми: порушення сну, патологічні спогади, які повертають нав’язливо у минуле, амнезія, підвищена пильність, неадекватна надмобілізація. А також депресія, тривога, імпульсивні рухи та алкоголізм. Як наслідок – порушується соціальна взаємодія, виникають сімейні конфлікти, бо родини бійців зазвичай не підготовлені, знижується активність. У таких випадках потрібно звертатися до військових психологів, отримувати спеціалізовану допомогу.

Хто Вам допомагав вийти з цього стану після повернення з фронту?

  Ніхто. Навпаки, мене родичі загнали в ще більший коматоз, не розуміючи, де я був. Але робота рятує. Це для нас усіх спільне. Коли починаю більш тісно спілкуватися з кимось з військових, то намагаюсь "зазирнути у підкорку". Але є ті, хто не визнає проблеми, хоч у хаті зберігає фотографії, речі з війни, кожну деталь. А це пряме свідчення, що у людини посттравматичний синдром. Інші визнають, але упевнені, що самі вийдуть з цього, бо, приміром, лікарі. Але треба говорити, що військові у США досі не можуть вийти з тієї фази. Там досі пишуть статті, книжки, аналізують. Хтось там у цьому зацікавлений. Легендарний американський ветеран Шайло Гарріс, який приїздив в Україну, про це говорив. Я у нього прямо запитав, як він бореться з посттравматичним синдромом, чи реально подолати? Я ж зараз дуже себе картаю, що, можливо, десь не встиг, прокручую постійно певні фрагменти у пам’яті – йде така боротьба із собою, думаю, що я міг зробити. Усвідомлюю, що вчинив вірно у певний момент, але совість підкопується, запитує. Це реально вбиває, роз’їдає зсередини. І Шайло відповів, що ніяк цього не позбудеться. Це вже до кінця життя. Треба змиритися та йти далі. І такий підхід мені дав інше розуміння. Я думав, що все це можна залікувати, забути. Але навіть такі відчуття - це двигун, аби йти вперед.

Держава допомагає якимось чином людям у такому стані?

 Вибірково допомагає, не всім. Але треба створювати усю інфраструктуру фактично з нуля – відновлювати медзаклади, навчати та залучати персонал. Але й грошей на це нема.

Яким чином треба побудувати систему психологічної допомоги військовим?

 На ранньому етапі мають бути розроблені методичні посібники, відповідні анкети. Основою є застосування принципів клініко-діагностичного інтерв’ю та клініко-біографічного анамнезу.

А поки у нас замовчується значна кількість самогубств серед військових, які побували на передовій...

 А скільки людей перебувають у закладах психіатрії! У Львові, наприклад, я дізнавався: за 2015 рік - понад півсотні. А скільки спиваються! Я приїхав з фронту, хотів щось робити, але мене ніхто не розумів. Поки я жив війною, поряд ходили у парк, на танці. А тут Іловайськ, траур. Це роз’їдало, вбивало. І вбиває досі. Тобто я вже не кричу. Але все одно, як сказав Шайло, шукаю людей, з якими можу спілкуватися.

Автор: Тетяна Катриченко

3258
Схожi новини
Роман Брегей: «Упевнений, Європейський суд з прав людини скаже, що відбулося дике порушення під час конкурсу до Верховного Суду» Роман Брегей: «Упевнений, Європейський суд з прав людини скаже, що відбулося дике порушення під час конкурсу до Верховного Суду»
Роман Брегей: «Упевнений, Європейський суд з прав людини скаже, що відбулося дике порушення під час конкурсу до Верховного Суду» Роман Брегей вже майже півроку намагається довести, що конкурс до Верховного Суду відбувся з порушеннями
Суспільство
Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили» Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили»
Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили» Більшість позитивних змін закону про освіту загубилося у морі критики його сьомої статті, яка стосується мови викладання
Свiт
Дерматолог про алергію: як, чому і що робити? Дерматолог про алергію: як, чому і що робити?
Дерматолог про алергію: як, чому і що робити? Алергічні реакції, небезпеки весняних ласощів і підступні аналізи.
Поради
Останнi новини
В Україні ціна на бензин перевищила 30 грн/л
В Україні ціна на бензин перевищила 30 грн/л
Метеорекорди в Києві
Метеорекорди в Києві
Росію запідозрили в організації антиісламської кампанії в соціальних мережах
Росію запідозрили в організації антиісламської кампанії в соціальних мережах
Японська компанія буде видавати зарплату біткоїнами
Японська компанія буде видавати зарплату біткоїнами
Британські вчені створили найменшу у світі різдвяну листівку
Британські вчені створили найменшу у світі різдвяну листівку
Курс гривні опустився до 27,87 грн/долар
Курс гривні опустився до 27,87 грн/долар
Українська частина СЦКК продовжить свою діяльність у звичному режим
Українська частина СЦКК продовжить свою діяльність у звичному режим
Учені виявили зв′язок між вживанням чаю і зниженням ризику розвитку глаукоми
Учені виявили зв′язок між вживанням чаю і зниженням ризику розвитку глаукоми
Воєнна драма «Кіборги» за два вікенди зібрала понад 15 млн гривень
Воєнна драма «Кіборги» за два вікенди зібрала понад 15 млн гривень
Гройсман: За три місяці всі контролюючі органи мають окреслити чек-лісти перевірок
Гройсман: За три місяці всі контролюючі органи мають окреслити чек-лісти перевірок
Британський актор, який випив води із Темзи в рамках рекламної кампанії, впав у кому
Британський актор, який випив води із Темзи в рамках рекламної кампанії, впав у кому
Полторак готовий стати першим цивільним міністром оборони України, вийшовши на пенсію
Полторак готовий стати першим цивільним міністром оборони України, вийшовши на пенсію
З’явився перший трейлер документального фільму про Революцію Гідності
З’явився перший трейлер документального фільму про Революцію Гідності
Порошенко помолився за мир в Україні у центрі паломництва «Фатіма» в Португалії
Порошенко помолився за мир в Україні у центрі паломництва «Фатіма» в Португалії
Апеляцію ГПУ по справі Саакашвілі розглянуть 22 грудня
Апеляцію ГПУ по справі Саакашвілі розглянуть 22 грудня
Українська шаблістка перемогла на етапі Кубку світу в Мексиці
Українська шаблістка перемогла на етапі Кубку світу в Мексиці